Ім’я Десмонда Пламмера асоціюється з періодом, коли Лондон переживав структурні зміни та політичне оновлення. Як перший консерватор, що очолив місто після багаторічного домінування лейбористів, він став архітектором нового підходу до міського управління. Так, його лідерство виявилося визначальним для розвитку столиці країни. Про політика, який переламав багаторічну монополію та запропонував мегаполісу нову візію, читайте далі на london-yes.
Ранні роки та політичний шлях Десмонда Пламмера
Десмонд Пламмер народився 25 травня 1914 року у Лондоні. Бувши сином дипломованого геодезиста, освіту він здобував у Hurstpierpoint College, а згодом — у College of Estate Management. Спочатку юнак розвинув юридичну кваліфікацію, але продовжив професійний шлях батька, опанувавши спеціальності аукціоніста та агента з нерухомості. Під час Другої світової війни він служив у Королівському інженерному корпусі, де здобув цінний управлінський досвід. Після демобілізації чоловік продовжив військову службу у територіальних військах, залишаючись активним громадянином у мирний час.
Політична кар’єра Десмонда Пламмера розпочалася у 1952 році, коли той уперше був обраний до Ради Сент-Мерілебона. Уже через шість років він обійняв посаду мера району. У 1960 році чоловік здобув місце у Раді графства Лондон, ставши кандидатом від Консервативної партії на довиборах у своєму районі без конкурентів. Подальші адміністративні зміни не зупинили його політичного зростання: у 1964 році він увійшов до новоствореної Ради Великого Лондона (GLC), представляючи Вестмінстер і Лондон, а з 1973 року — Сент-Мерілебон.
У 1966 році Десмонд Пламмер став лідером опозиції у GLC. На виборах 1967 року, що відбувалися на тлі падіння популярності лейбористського уряду Гарольда Вілсона, консерватори під його керівництвом здобули переконливу перемогу. Під проводом чоловіка Рада Великого Лондона ініціювала важливі реформи. Серед перших досягнень нової влади було урочисте відкриття південного напрямку тунелю Блекволл. Саме за каденції лідера було започатковано у продаж муніципального житла. У 1969 році GLC отримала від уряду контроль над лондонським метрополітеном і міським транспортом, що суттєво розширило повноваження місцевої влади.
Після зміни політичного керівництва у Раді Великого Лондона у 1973 році, коли владу перейняли лейбористи, Десмонд Пламмер знову очолив опозицію. Поступово він відходив від активної політичної діяльності, зосередившись на інших сферах, хоча членом ради залишався до 1976 року. Повернувшись до діяльності у сфері нерухомості, чоловік водночас розширив свою участь у галузях, які приваблювали його ще з молодих років. У 1974-1982 роках він очолював Horserace Betting Levy Board, організацію, що контролювала фінансові надходження у світі кінних перегонів. Паралельно з 1975 до 1982 року громадський діяч був головою National Stud — провідного британського кінного племінного центру. Крім того, у 1983-1990 роках він був головою Portman Building Society — однієї з найбільших британських ощадно-позичкових організацій.
У 2007 році Лондонська школа економіки організувала у мерії семінар, присвячений 40-річчю перемоги Десмонда Пламмера на виборах 1967 року. Ініціатором став тодішній мер Кен Лівінгстон — політик зовсім іншого покоління та ідеології, який, втім, з пошаною ставився до свого попередника. Під час заходу колишні члени GLC та LCC мали можливість оцінити трансформацію Лондона від 1960-х років до початку 21 століття. Помер Десмонд Пламмер 2 жовтня 2009 року у рідному місті.
Десмонд Пламмер очолює Раду Великого Лондона, 1967
Визнання та значення лідерської діяльності Десмонда Пламмера
Десмонд Пламмер увійшов в історію як найдовше активний голова Ради Великого Лондона, очолюючи її з 1967 до 1973 року. Він став також першим консерватором з 1934 року, який отримав контроль над управлінням столиці, зламавши багаторічну монополію лейбористів у ній. У політичному сенсі чоловік втілював помірний, прагматичний консерватизм, здатний протистояти викликам доби великих економічних і соціальних трансформацій.
