Британія була морською державою задовго до того, як стала промисловою та політичною наддержавою. Її флот, торгівельні шляхи й порти століттями були основою могутності країни. Тому на початку Другої світової війни контроль над морем залишався для Лондона питанням не престижу, а виживання. Під час підготовки німецької операції «Морський лев» у Берліні прямо визнавали: британський контроль над морями робить висадку надзвичайно складною. Щоправда, без панування в повітрі ця операція теж була практично неможливою.
7 вересня 1940 року, у перший день Бліцу, німецькі літаки масовано атакували саме лондонські доки. Почалася багатомісячна боротьба, у якій причали, склади, кораблі та залізничні колії стали фактично частиною фронту. Про те, як Лондонські доки пережили Другу світову війну, чому вони мали таке значення для Британії та як продовжували працювати під бомбами, читайте на london-yes.com.
Історія Лондонського порту: чому доки стали стратегічним об’єктом
Лондонський порт формувався століттями разом із самим містом, а в XIX столітті почав перетворюватися на масштабну систему спеціалізованих доків.
Одним із переломних моментів стало відкриття West India Docks у 1802 році. Це була перша система закритих доків Лондона, створена для впорядкування величезного вантажного потоку на Темзі. Згодом з’явилися East India Docks, Millwall, Surrey Commercial та інші доки. У другій половині XIX століття почалося будівництво Royal Docks — Victoria, Albert і King George V.
Royal Docks стали справжнім індустріальним гігантом. Victoria Dock відкрили у 1855 році, Albert Dock — у 1880-му, а King George V Dock завершили у 1921 році. Останній мав 225-метровий шлюз і міг приймати найбільші океанські судна свого часу.
Причина такого розвитку була проста: Лондону потрібно було годувати величезне місто і водночас підтримувати торгівлю імперського масштабу. На причалах розвантажували зерно, м’ясо, фрукти, тютюн, деревину, цукор та інші товари. Royal Docks, зокрема, стали важливим центром постачання продовольства з Індії, Австралії, Нової Зеландії та інших частин світу.
До початку XX століття система стала настільки складною, що виникла потреба в єдиному управлінні. У 1908 році парламент ухвалив Port of London Act, а в березні 1909-го почала працювати Port of London Authority — Адміністрація порту Лондона. Вона отримала під контроль річку та значну частину докової інфраструктури й займалася її модернізацією.
У 1930-х роках масштаб Лондонського порту був справді імперським. Площа води закритих доків становила 713 акрів, а сумарна довжина причалів перевищувала 36 миль. У 1938 році через порт пройшло 44,6 млн тонн вантажів — довоєнний максимум.
Тому в 1939 році Лондонські доки були величезною системою постачання країни. І саме тому під час війни вона автоматично перетворилася на стратегічну ціль.
Target Area A: чому Лондонські доки стали стратегічною ціллю Люфтваффе
Напередодні Другої світової війни значення Лондонського порту визначалося не лише кількістю кораблів. Через нього проходила значна частина життєво необхідного імпорту. Лондон залежав від морського постачання продовольства та сировини, а отже, будь-яке серйозне порушення роботи доків могло вдарити далеко за межами східного Лондона.
Саме це й побачили німецькі військові планувальники. London Museum зазначає, що порт обробляв понад чверть британського імпорту, а доки й промислові райони вздовж Темзи були насичені підприємствами, складами та транспортною інфраструктурою. У німецьких планах лондонський порт отримав статус Target Area A — головної цільової зони. До неї входили Royal, West India, Millwall, Surrey Commercial і St Katharine Docks, а також низка важливих промислових об’єктів поблизу.
Це пояснює одну важливу особливість Лондонського порту у Другій світовій війні. Німці не намагалися просто зруйнувати кілька причалів. Удар мав порушити всю систему: знищити склади, пошкодити залізничні колії, вивести з ладу підприємства, перекрити доступ кораблям і створити пожежі, які ускладнили б подальшу роботу.
Для Лондона це означало ще одну проблему. Доки розташовувалися серед густонаселених районів Іст-Енду. Вантажний порт і житлові квартали тут буквально сусідили. Тому бомбардування промислової інфраструктури неминуче зачіпало цивільне населення.
Працівники порту також опинилися в особливому становищі. Вони були потрібні державі не менше, ніж солдати на фронті. Працівників Port of London Authority офіційно вважали необхідними для воєнних потреб і звільняли від призову на військову службу. Їхнім фронтом ставали причали, склади, крани й залізничні колії.
Бомбардування Лондонських доків: Бліц, пожежі та оборона порту
Перший великий удар по Лондонських доках припав на 7 вересня 1940 року. Цей день увійшов в історію як «Чорна субота» — Black Saturday. Німецькі літаки атакували доки та промислові підприємства вздовж Темзи. Перша хвиля почалася близько 16:43, а ввечері прийшла нова, масштабніша атака. Лише під час другої хвилі німецькі літаки скинули близько 300 тонн фугасних бомб і мін.
Пожежі стали окремою зброєю. Загоряння на території доків було видно здалеку, а полум’я фактично підсвічувало цілі для наступних нальотів. RAF у своїх документах описувала великі пожежі біля Surrey Commercial Docks, East India та Royal Albert Docks, Woolwich Arsenal, Barking та інших промислових районів Темзи.
Бомбардування не обмежилося одним днем. Доклендс залишався серед головних цілей протягом наступних тижнів. За даними London Museum, лондонські доки бомбили 13 тижнів поспіль, а значна частина району зазнала руйнувань. Навіть після основної фази Бліцу небезпека для доків не зникла: у 1944–1945 роках до бомб додалися атаки ракетами V-1 і V-2.
Масштаб ударів добре показує ще одна оцінка: на Docklands за роки війни впало близько 25 тисяч тонн боєприпасів, причому значна частина припала на Royal Docks і прилеглі райони.
Захист Лондонського порту був багаторівневим. Навколо доків встановлювали зенітні гармати, кулеметні позиції, спостережні пункти та укриття. Над промисловими районами розгорталися аеростати загородження. Port of London Authority також брала участь у захисті річки, а її персонал працював у воєнному режимі.
Однак головним доказом ефективності оборони була не відсутність руйнувань — їх було надто багато, щоб говорити про це. Головним результатом стало інше: Лондонські доки продовжували працювати.
Від Бліцу — до висадки в Нормандії: як Лондонські доки кували перемогу
Лондонські доки пережили Другу світову війну далеко не неушкодженими. Їх бомбили, палили й намагалися паралізувати, адже німецьке командування чудово розуміло значення Лондонського порту для британської економіки та воєнних можливостей. Проте повністю зупинити його роботу не вдалося.
Ба більше, у 1944 році порт став частиною підготовки до наступу союзників. У Royal та East India Docks виготовляли секції знаменитих збірних гаваней Mulberry, які потім буксирували до Нормандії.
Через Лондон і Темзу також проходила підготовка величезного потоку військових вантажів для операції. За одним із історичних описів, 27 травня 1944 року в Лондоні почалося формування суден для висадки, а наступного дня його продовжили в Tilbury. Загалом із порту вирушили сотні суден із десятками тисяч військових, технікою та запасами.
Порт, який Гітлер хотів перетворити на слабке місце Британії, зрештою став одним з інструментів її перемоги.