Майкл Говард справедливо вважається найвпливовішим британським військовим істориком свого покоління. Його внесок в академічну науку, державну політику й міжнародні дослідження виходив далеко за межі традиційної історіографії. Він активно формував публічні та професійні дискурси у рідній країні та за кордоном. Далі на london-yes.
Ранні роки та кар’єра військового історика Майкла Говарда
Майкл Говард народився 29 листопада 1922 року у Бромптоні, Лондон. Його мати була дочкою єврейських іммігрантів з Німеччини, а батько обіймав посаду керівника виробничої компанії. Освіту хлопець здобув у Веллінгтонському коледжі та у коледжі Крайст-Черч, де розкрив у собі інтерес до англійської мови та історії. У 1946 році він здобув ступінь бакалавра мистецтв, а через два роки — магістра.
Під час Другої світової війни Майкл Говард служив у британській армії. 4 грудня 1942 року його призначили другим лейтенантом у Колдстрімську гвардію. Чоловік брав участь у кампанії в Італії, зокрема у висадці у Салерно у вересні 1943 року як боєць 3-го батальйону. Пізніше сам військовий визнавав, що пережив ці події лише завдяки молодості та наївності, які давали змогу діяти без повного усвідомлення небезпеки.
У 1947 році Майкл Говард розпочав викладацьку кар’єру у Кінгс-коледжі, де читав лекції з європейської історії від 1500 до 1914 року. У цей період його наукова праця «The Coldstream Guards 1920-1946», присвячена історії його військової частини, стала значним досягненням і відкрила нові перспективи. У 1953 році чоловіка призначили на нову посаду викладача військових наук у Кінгс-коледжі. Це надало йому змогу зосередитися на темах, що його справді цікавили.
У 1968 році Майкл Говард переїхав до Оксфорда, де обійняв академічну посаду, створену за підтримання Міністерства оборони Великої Британії для розвитку стратегічних досліджень. Його робота охоплювала розширення дослідницької бази у галузі військової справи та підготовку молодих науковців. З 1977 року дослідник обіймав Чічелійську професуру з історії війни у Коледжі всіх душ — одному з найпрестижніших академічних осередків Оксфорда. Там він активно залучав аспірантів до вивчення воєнних конфліктів і міжнародної політики.
Новий етап у науковій кар’єрі Майкла Говарда настав у 1980 році, коли той став королівським професором сучасної історії — посаду, яку формально затверджував прем’єр-міністр країни. Дехто припускав, що він здобув це призначення завдяки тому, що його погляди імпонували тодішній очільниці уряду, Маргарет Тетчер. Однак згодом ці припущення втратили актуальність. На цій посаді академік працював над оновленням навчальної програми, намагаючись зменшити її надмірну зосередженість на англійській історії та залучити ширші європейські та глобальні контексти.
У 1989 році Майкл Говард погодився на запрошення Єльського університету, де став професором історії військово-морських справ. Цей перехід надав йому змогу залишатися активним у викладацькому процесі ще майже десятиліття. Пізніше вийшовши на пенсію, чоловік оселився в Істбері, де проводив час у спокої, доглядаючи за садом та приймаючи гостей. Попри вік і проблеми зі слухом, він зберігав живий інтерес до актуальних подій і залишався проникливим співрозмовником. Помер Майкл Говард 30 листопада 2019 року у Свіндоні.
Королева Єлизавета II вручає Майклу Говарду знак Ордена Заслуг, 2005
Визнання та значення дослідницької діяльності Майкла Говарда
Майкл Говард залишив глибокий слід як в академічній сфері, так і у сфері безпекової політики, заслуживши репутацію провідного британського військового історика свого покоління. Його діяльність посприяла заснуванню низки провідних інституцій, зокрема Міжнародного інституту стратегічних досліджень у Лондоні. Також серед здобутків чоловіка — Центр вивчення війни у Кінгс-коледжі Лондона та програма з міжнародних відносин для аспірантів в Оксфордському університеті. Він був нагороджений такими званнями та відзнаками, як командор Ордена Британської імперії, Орден Почесних товаришів та Орден Заслуг. У 2013 році видання Financial Times назвало Майкла Говарда «найвидатнішим живим істориком Великої Британії».
