Місто Лондон формувалось роками й впливові люди докладали зусиль, щоб воно було красивим та сучасним. Джозеф Базалгетт також зробив великий внесок у його становлення. Він врятував Лондон від “Великого смороду” та заклав важливі основи сучасного мегаполіса. Далі на london-yes.
У XIX столітті Лондон мав дуже великі проблеми з санітарією, бо у Темзу зливали всі відходи. Ось чому неприємний запах та хвороби були у житті кожного лондонця. Тут і з’явився Джозеф Базалгетт, інженер, що мав спроєктувати нову систему каналізації.
Початок життя
Народився Джозеф Базалгетт у Гілл-Лодж у родині відставного капітана Королівського флоту. Коли хлопчику було 8 років сім’я переїхала у власний будинок Гамільтон-Терас у Лондоні. Там допитливий хлопчик і зростав. Вже пізніше працював підмайстром у сера Джона Макнейла, відомого інженера, який був зайнятий над залізничними проєктами. Також він здобув багато знань, зокрема у Китаї та Ірландії щодо осушення земель і меліорації. У 1842 році у Лондоні відкрив консалтингову фірму.
Будинок на Гамільтон-Терас продали у 1845 році й у той же період Джозеф Базалгетт одружився з Марією Кіо з Графства Кілкенні, що в Ірландії. Він працював над розширенням мережі залізниць й через напружену роботу у чоловіка стався нервовий зрив. У 1847 році Лондонська столична комісія з каналізації видала розпорядження, щоб закрили всі каналізаційні колодязі та з’єднали стоки так, щоб вони стікали у Темзу. Вже у 1849 році настала епідемія холери через яку померло 14 137 лондонців.
Роль інженера міста
Темза вважалась головним джерелом водопостачання. Головна річка була настільки забрудненою, що перетворилась на справжню “каналізаційну ріку”. У місті так неприємно пахло і цей запах містяни називали “Великий сморід”. Це дуже впливало на життя мегаполіса й навіть паралізувало роботу парламенту. Якщо керівники міста до того часу ігнорували проблему, то були змушені вживати певних заходів.
Вони звернулись до Джозефа Базалгетта, який розумів необхідність терміново почати роботу над створенням великої каналізаційної системи, яка б могла не тільки допомогти побороти холеру, а й витримувати майбутні збільшення населення Лондона. Саме він почав створювати нову каналізацію міста.
Ідея інженера полягала в будівництві мережі зі 132 кілометри закритих підземних каналізаційних труб, щоб перехоплювати стічні води та 1800 кілометри вуличних каналізаційних труб для відведення неочищених стічних вод, які вже текли вулицями Лондона. Також передбачали наявність резерву на випадок зростання населення. У плані також були помпові станції, зокрема у Дептфорде, Кросснессі та долині річки Лі та на набережній Челсі. Стічні води збиралися у двох великих каналізаційних системах, які називали Північною та Південною каналізаційними системами. Всі інженерні рішення були досить складними й потребували багато робочої сили та найсучасніших матеріалів.
Результат реформи
Розбудова нової каналізаційної мережі принесла гарні результати. Було змінено дренажну систему, зміцнено берегові лінії Темзи у самому центрі Лондона. Намивні береги були очищені від мулу, поліпшили дорожній рух та створили нові ділянки для будівництва. Сюди можна віднести набережну Вікторії, Альберта та Челсі.
Варто зазначити, що показники захворюваності на різні інфекційні хвороби знизились, а через кілька років значно знизилась смертність від цих же хвороб. Джозеф Базалгетт створив проєкт та втілив його у життя, що змінило інфраструктуру Лондона. Його каналізаційна система функціонує й у сучасності, хоча, звісно, зазнавала оновлень. Така робота надихала багатьох інженерів, бо демонструвала наскільки важливо враховувати перспективу розвитку мегаполісів.
У 2008 році на честь Джозефа Базалгетта встановили меморіальну дошку близько Вікторіанського набережного мосту, де він проводив свої головні роботи. Інженер був справжнім реформатором, бо саме він покращив життя лондонців на багато років вперед.