Лондон — мегаполіс з красивою архітектурою, пам’ятниками та мальовничими видами на Темзу. Хоча колись, у період Другої світової війни, серце Великої Британії стало ареною жорстоких випробувань.
Місто прожило бомбардування, евакуацію та пошкодження. Проте лондонці адаптувалися до ситуації й перечікували повітряні нальоти в метро, укриттях, одружувалися, народжували дітей, вчилися і проживали життя. Далі на london-yes.
Евакуація та харчування
Починаючи з 1938 року почався вивіз дітей з Лондона у більш безпечні місця. Перша група налічувала 1200 малюків і 3100 дітей з особливими потребами. Оскільки далі був рік без війни, то плани евакуації скасували. Проте 1 вересня 1939 року програму відновили, адже загроза була серйозною. Більшість дітей вивозили потягами, човнами й автомобілями. Проте мало батьків користувалися таким шансом, адже досить часто після приїзду розділяли братів і сестер, діти потрапляли до недобросовісних опікунів. Поки не відбувалися бомбардування, багато дітей повернулося додому. Варто зазначити, що мешканці міста також виїжджали самостійно.
Складно було і з харчовими продуктами. У перші місяці ціни дуже зросли, а з осені 1939 року ввели контроль над цінами. Протягом всього періоду війни запровадили нормування і це стосувалося бензину, одягу та їжі. Звісно, розпочалася паніка і масові закупівлі палива та продуктів, що спровокувало черги та сутички. Певну їжу взагалі було неможливо дістати, зокрема банани, мед, родзинки, спагеті, оселедець, сірники та інші потрібні речі. Почав працювати чорний ринок, де люди знаходили стейки, чорнослив, купуючи чи обмінюючи на потрібні речі.
Соціальне життя
З початку війни до Лондона прибуло багато військових з Канади, Польщі та інших країн. Наплив іноземців змінило місто, адже стало більше міжнаціональних шлюбів, народжувалися позашлюбні діти, було багато незаміжніх матерів. Спілкування між чоловіками та жінками стало вільнішим, що привело до зміни сексуального ставлення. Також популярними були повії, які проходжувалися вулицями, коли інші лондонці бігли в укриття.
Перші тижні війни вулиці та громадські місця були пустими, але пізніше мешканці Лондона почали повертатися у паби, танцювальні зали та нічні клуби. Навіть коли бомбардування були великими, це не заважало певним лондонцям розважатися. Навіть театри були відкритими протягом усього “Бліцу”. Клуби й ресторани, які працювали під землею, вважалися безпечними до того часу, коли бомба пробила підлогу Паризького кафе навесні 1941 року. Перша бомба впала на сцену, й учасники загинули, крім одного. Друга бомба впала на танцювальний майданчик, вбивши багатьох танцівників.
Лондон під бомбами
Велика Британія почала підготовку до Другої світової війни принаймні за рік до її початку. Будували військові кораблі та збільшували військове озброєння. Керівництво очікувало, що під час протистояння постраждають і мирні жителі, які залишаться у місті. Уряд продумав всі запобіжні заходи, щоб лондонці змогли пережити тяжкий період. Людей заохочували висаджувати городи, залучали до важливих посад, як-от домашня гвардія та наглядачі повітряних нальотів. Людей також інформували про те, як діяти під час повітряних нальотів чи газової атаки.
З осені 1940 року німці почали бомбардувати міста Великої Британії, зокрема Лондон. Такі бомбардування отримали назву “Бліц”. 7 вересня протягом двох годин 348 німецьких бомбардувальників і 617 винищувачів обстрілювали місто, скидаючи фугасні бомби й запальні пристрої. Наступного ранку відбувався ще один штурм. Місто бомбардували 57 днів поспіль, 7736 дітей було вбито, а 7622 — тяжко поранили. Багато дітей втратили рідних і залишилися сиротами. Іноді 300-400 літаків перетинали узбережжя вдень, розділяючись на невеликі групи та пробиваючи зовнішню оборону Лондона.
В першу чергу рейди спрямовували на Доклендс і район Іст-Енд. Цей промисловий центр вважався законною ціллю для німців і тільки на один Лондонський порт було скинуто 25 000 бомб. Вони пошкодили лікарні, будинки, церкви, школи, музеї, житлові та торгівельні вулички, готелі, театри, пам’ятки. Також постраждали розкішні квартири Кенсінгтона і навіть сам Букінгемський палац. Ще один масований напад стався 19 березня, коли пошкодили будинки, магазини та інші громадські місця. Через місяць атака була ще запеклішою і сильнішою, а 10-11 травня відбувся ще один найінтенсивніший рейд “Бліцу”. Лондон палав від корабелень до Вестмінстера й понад 500 німецьких літаків скинули понад 700 тонн бомб, убивши майже 1500 людей і зруйнувавши 11 000 будинків.
Отже, нелегке, але різноманітне життя Лондона у період Другої світової війни залишилося в історії. Лондонці йшли в метро під час бомбардувань, потім поспішали на роботу, готували вечерю, читали книжки й евакуйовувалися.
У сучасності минулі події нагадують про стійкість і мужність людей, які стали справжніми героями того часу. Люди того часу гуртувалися, адаптовувалися і намагалися вижити. Місто пережило масовані повітряні нальоти, але вижило і стало сильнішим.