Як діти навчалися у Лондоні під час воєн?

Історія Лондону не була лише про розвиток та розбудову. Минуле міста бачило багато трагічних, важких подій, а також місто по-своєму переживало війни. Якщо говорити про важкі часи бойових дій, то навчання дітей продовжувалось навіть у складних умовах. Далі на london-yes.

Це були часи не тільки боротьби за свободу, а й зустріч із новою реальністю для всіх людей, зокрема дітей Лондона. Система освіти повинна була пристосовуватись до нових, екстремальних умов, щоб забезпечити дітей знаннями та підтримкою.

Діти та Перша світова війна

Перша світова війна спричинила не тільки глобальні зміни, а й мала локальні наслідки. До 1914 року у Великій Британії сформували базову систему освіти, хоча більшість дітей не навчались після 12 років. Під час Першої світової війни у Лондоні ретельно переглянули систему освіти. Через значні виклики та воєнні потреби освіта все ж залишилася базовою. На початку війни впав рівень відвідуваності школи, бо діти були змушені працювати або ж доглядати за молодшими братами чи сестрами.

Далі уряд почав вводити допомогу дітям, наприклад, безкоштовне харчування у школах, що полегшувало життя батькам. Також багато шкіл перепрофілювали під військові потреби. Там зберігали боєприпаси, жили біженці. Діти вчились неповний день або позмінно, бо це допомагало знизити ризики скупчення дітей під час бомбардувань та давало можливості працювати батькам.

У 1918 році ухвалили новий Освітній акт, де зазначалось, що навчання було обов’язковим до 14 років. Також ввели спеціальні класи для підлітків, які були вимушені працювати, що дало змогу навчатися у важкі воєнні та повоєнні роки.

Освіта під час Другої світової війни

З 1930-х років Велика Британія, зокрема Лондон почали підготовку до нової можливої війни. Існували побоювання, що проти цивільних будуть застосовані атаки, тому керівництво розробило плани запобігання нальотів. Під час Мюнхенської кризи 1938 року стало зрозуміло, що війна була на порозі.

Друга світова війна залишила відбиток у житті школярів Лондона. Це було серйозне потрясіння для всіх дітей, бо більше мільйона осіб було вивезено з рідних міст та селищ. Вони плакали й були налякані, бо розлучалися з рідними та друзями. Діти, які залишились у місті, переживали бомбардування, поранення, руйнування житла та смерть рідних. Всі зіштовхнулися із загрозою газової атаки, обережністю під час повітряних нальотів, нормуванням та змінами у школі.

Вже після оголошення війни, у вересні 1939 року, уряд Великої Британії почав велику евакуацію дітей з Лондона та інших міст до сіл. Цю операцію назвали “Operation Pied Piper” й за перші 3 дні вдалося переселити понад 1,5 мільйона дітей. У нових умовах повинно було бути створено табори для дітей, якими б керували вчителі. Та замість цього уряд вирішив використати приватні будинки, як тимчасове житло. Евакуація не була обов’язковою, але людей спонукали переїжджати у більш безпечні місця.

Звісно, до нових умов дітям треба було призвичаїтись. Навчання організовувалось у залах, різних приміщеннях, церквах, сільських клубах, складах, у будинках де жили діти. Шкільні програми дуже спростили, бо ресурси було обмежено, але вчителі намагались дати дітям базові знання. Варто зазначити, що близько 50% евакуйованих дітей не мали шкіл. Школярі, які залишилися у мегаполісі часто проводили час на вулицях, тому побільшало хуліганських витівок, які були направлені навіть на громадські бомбосховища. Також через закриття шкіл, діти з малозабезпечених родин залишились без медичних оглядів, безкоштовного молока та шкільних обідів.

Укриття та бомбосховища

У період “Бліцу” 1940-1941 роки Лондон страждав від німецьких авіанальотів, але навчання проводили навіть у бомбосховищах. У глибоких укриттях, що знаходились під землею, вчителі намагались хоч якось організувати школярам стабільність. Був період, коли Лондон бомбили 57 ночей поспіль. Було зруйновано тисячі будівель, а вулиці перетворились на руїни. Тоді важко було зосереджуватись на навчанні.

Люди ховались і в так званих укриттях Андерсона, підвалах, підземних станціях, фабриках. Уроки проводили навіть у каплицях та пабах, але все ж більшість дітей у школу не ходили зовсім. Це не було навчання у сучасному розумінні цього слова, але мінімальні знання намагалися дати. Понад 2000 шкільних будівель було забрано для потреб військових, а повітряні нальоти пошкодили кожну п’яту школу. Вчителів катастрофічно не вистачало, бо викладачів-чоловіків закликали у збройні сили. Через це збільшували чисельність класів, щоб всіх охопити освітою.

У ході 8-ми місячної атаки було вбито 7736 дітей. Майже кожен шостий з 43 500 загиблих мирних жителів був дитиною. Ще 7622 дитини були серйозно поранені.

Життєві зміни школярів

Після того, як під час Першої світової війни застосовували отруйний газ, у Лондоні побоювалися, що німці використають токсичні речовини проти людей, зокрема дітей. Керівництво міста видало 38 мільйонів протигазів, по одному на кожного дорослого, дитину та навіть немовлят. Дітей вчили користуватись військовим спорядженням. Багато навчання проводилось у школах.

Війни дуже сильно вплинули на освіту дітей. До закінчення збройних нападів грамотність та математичні навички дітей не досягли потрібних стандартів. Та все ж у тяжкі воєнні роки система адаптувалась, а вчителі намагалися створити дітям хоч якусь видимість нормального життя.